Весело палає багаття на крутому березі швидкої річки. Разом із хмизом згоряють у полум'ї недавні турботи, клопоти, сварки, буденні неприємності – все і вся відлітає з сизуватим димом, тягнеться до високого неба, повільно наливається теплом вечір. Над застиглими шпилями сосен, зеленим одягом білоствольних беріз, розлогими вербами повільно опускається, скочується вниз рожевий диск заходу сонця. А клювання все немає.
Ні дзвіночок на довжелезних донках не порушує тиші. Саме в такий час і точаться розмови між рибалками – згадують минулі виїзди, говорять про сьогодення, мріють про майбутнє. Раз у раз виринають із плавної розмови – немов риби на перекаті – знайомі слова: вудка, вудлище, нахлист, спінінг, кола, жерлиці… Слова знайомі, а що за ними криється? Ось і зараз – нарахували не один десяток способів, а потім ще трохи додали. Ну і диваки, ці рибалки! І мова в них якась дивна… А може не проходити повз них? Підійти ближче, присісти навпочіпки біля вогнища і, не перебиваючи розмови, тихенько слухати, слухати…
