Стояла чудова зимова погода і такою ж прекрасною була крижана рибалка. Ми з кумом не встигали витягувати окунів, які, здавалося, тільки й чекали на нас. Заповнивши рюкзаки, ми просто кидали рибу на лід. Що з нею далі робитимемо – не знали, але припиняти риболовлю бажання не виникало.
Щоб зігрітися, трошки випили, закусили і знову почали одного за іншим витягувати великих та малих окунів. Раптом я почув свиняче рохкання. Подумав, що ніби й випили потроху, а вже глюки з'явилися.
Озирнувшись, з жахом зрозумів, що то не глюки. У метрах 10-15, рухаючись на запах риби, до мене вирушила величезна дика свиня з великим виводком подращених поросят. Знаючи, що свиня з поросятами дуже небезпечна, оскільки захищаючи їх, може вбити людину, я голосно гукнув кума. Проте свиняча череда, напевно, була дуже голодна, тому мого крику не злякалося, а продовжувало підходити ближче і ближче. Недовго думаючи, я почав кидати їм рибу з купки, що була біля мене. Вони жадібно накидалися на їжу. Як я не намагався кидати подалі, але свиня сім'я дедалі ближче підходила до нас. Кум теж почав їм кидати рибу і каже: Давай відходити, нехай вони їдять ту рибу, що на льоду.
Так і вчинили. Щойно відійшли, як вони накинулися на рибу. Відчувалося, що у лісі їм явно не вистачає їжі. Тож за кілька секунд риби вже не було, і свині знову рушили до нас. Ми відчинили рюкзаки і почали кидати їм рибу. Однак вони продовжували наближатися, тоді, витрусивши весь улов з рюкзаків, ми стрімголов помчали до берега.
Відбігши метрів 150-200, зупинилися і побачили, що свиня сім'я, досита наївшись, попрямувала до лісу. А ми, повернувшись до своїх лунок, склали вудки, і задоволені тим, що нагодували голодних тварин і щасливі, що все обійшлося лише переляком, поїхали додому.
Озирнувшись, з жахом зрозумів, що то не глюки. У метрах 10-15, рухаючись на запах риби, до мене вирушила величезна дика свиня з великим виводком подращених поросят. Знаючи, що свиня з поросятами дуже небезпечна, оскільки захищаючи їх, може вбити людину, я голосно гукнув кума. Проте свиняча череда, напевно, була дуже голодна, тому мого крику не злякалося, а продовжувало підходити ближче і ближче. Недовго думаючи, я почав кидати їм рибу з купки, що була біля мене. Вони жадібно накидалися на їжу. Як я не намагався кидати подалі, але свиня сім'я дедалі ближче підходила до нас. Кум теж почав їм кидати рибу і каже: Давай відходити, нехай вони їдять ту рибу, що на льоду.
Так і вчинили. Щойно відійшли, як вони накинулися на рибу. Відчувалося, що у лісі їм явно не вистачає їжі. Тож за кілька секунд риби вже не було, і свині знову рушили до нас. Ми відчинили рюкзаки і почали кидати їм рибу. Однак вони продовжували наближатися, тоді, витрусивши весь улов з рюкзаків, ми стрімголов помчали до берега.
Відбігши метрів 150-200, зупинилися і побачили, що свиня сім'я, досита наївшись, попрямувала до лісу. А ми, повернувшись до своїх лунок, склали вудки, і задоволені тим, що нагодували голодних тварин і щасливі, що все обійшлося лише переляком, поїхали додому.
