Якось напередодні вихідних мені зателефонував брат і запропонував поностальгувати, поїхавши до села, де ми виросли, та порибалити на наших дитячих місцях. Відмовитися від такої привабливої пропозиції було неможливо, і ми в суботу, зібравши рибальські снасті, вирушили до рідного села.
Так склалося наше життя, що років 40 тому ми виїхали звідти і більше жодного разу не були. А тому наші надії на успішну рибалку виявилися нездійсненними, оскільки на місці колись повноводної річки, де ми купалися і ловили піскарів, карасів, краснопірок, окунів, верховодок, був невеликий зарослий очеретом і вистелений ряскою струмок, у якому, як нам сказали місцеві.
Тому вирішили поміняти спосіб лову риби, використовуючи замість вудок, велику рибальську підсаку та бовт. За допомогою цих нехитрих пристроїв ловили рибу наші батьки, і ми це запам'ятали.
Але цього рибальського обладнання у нас, звичайно, не було, і ми звернулися до місцевого умільця, попросивши їх виготовити. Розповіли йому, що рибальська підсака – це великий трикутний сачок у формі піраміди. А бовть є 2-метровою дерев'яною жердиною, на одному кінці якої закріплений металевий конус з жерсті, для бовтання води і загону риби в сачок.
Антон, так звали умільця, був гідний тієї поваги, яку мав у селі, оскільки буквально за півгодини зробив нам усе, що ми замовили, проте попередив: «Це марна витівка. У цій канаві давним-давно нічого немає».
Проїхавши майже 500 кілометрів і відмовитися від можливості поринути у дитинство, ми не могли, а тому, озброївшись щойно виготовленими рибальськими снастями, вирушили на так звану річку. Обережно зайшовши у воду, переконалися, що глибина тут не скрізь дістає навіть колін, і сподівання щось упіймати в нас розсіялися зовсім.
Але все ж таки вирішили спробувати. Брат підводив сачок з самого дна до заростей очерету, а я бовтаємо виганяв звідти рибу, щоб вона, спливаючи, потрапила в сачок. Перші дві-три спроби були безуспішними – піймалися лише дрібні жаби. А потім у сітці опинилася невелика щучка. У нас піднявся настрій – отже риба тут є. І ми з ще більшим азартом продовжили рибалити. За кілька заходів піймалася вже щука, вагою грам 500. А далі – кілограмові і навіть двокілограмові особини. Так пройшовши річкою приблизно один кілометр, наловили кілограм 15 риби.
Враховуючи, що місцевий умілець грошей з нас не взяв, ми йому подарували виготовлені ним же снасті і поділилися рибою.
До нас потім доходили чутки, що наступного дня у нього було два десятки аналогічних нашому замовлень і почалася тотальна рибалка. Ось тільки чи буде риба в цьому струмку після такої навали місцевих жителів – невідомо. А хотілося, щоби була.
