Ця драматична історія трапилася на льоду Кременчуцького водосховища та пов'язана з відсутністю у зимових рибалок сучасних засобів зв'язку, а саме смартфонів з компасами та GPS-навігаторами.
Одного суботнього дня ми з групою рибалок попрямували для підлідної риболовлі вглиб Кременчуцького водосховища в районі села Пронозівка і, рухаючись приблизно півтори години льодом, відійшли від берега кілометрів на 7-8.
Розташувалися, пробурили лунки, поставили намети та почали рибалити. Але риба не клювала, скільки б ми не робили нових лунок, не змінювали підгодовування, наживку, гачки.
У другій половині дня, коли почали збиратися додому, раптом почалося шалене клювання. Навіть рибалки, що прямували додому і вже віддалилися від нас на кілька сотень метрів, побачивши, як ми часто піднімаємо руки вгору, витягаючи рибу з лунок, повернулися і сіли біля своїх лунок.
Захоплюючись таким ловом, ми не помітили, як раптом над водосховищем навис густий туман, та такий, що один одного на відстані 5 метрів не видно. Ще через півгодини, ми почали збиратися додому. Але враховуючи, що доводилося кілька разів міняти місце лову, пробивати нові лунки, сідати за вітром, проти вітру, ми втратили орієнтацію, і в який бік ніхто не знав. Телефонів з навігатором чи з компасом ні в кого не виявилося – всі взяли найпростіші, яким років по 15 від народження.
Почали прислухатися, звідки долинає якийсь шум. Хтось почув шум від руху автомобілів, і ми вирішили, що він іде з автотраси Київ-Кременчук-Дніпропетровськ. Тому рушили у цьому напрямі. Але рухаючись години дві в тумані, темряві, добряче втомившись, зрозуміли, що йдемо не від центру водосховища до берега, а вздовж нього. І, очевидно, віддалилися наскільки далеко від прибережних населених пунктів, що мобільний зв'язок зник. Телефони не ловили жодного оператора.
Пройшовши ще кілька сотень метрів, ми несподівано опинилися на березі. Але як згодом зрозуміли, це мініатюрний острів серед якого є невелика височина. Тільки піднявшись на неї, змогли відновити зв'язок, хоч і дуже нестійкий. Все ж таки нам вдалося передзвонити своїм рідним, які забили на сполох у всі інстанції.
На острові виявилося багато сухого очерету, всілякої сухої рослинності, принесеної водою. Тому ми швидко розпалили багаття, біля якого відпочивали, грілися і водночас воно служило орієнтацією для рятувальників.
Ще через пару годин нас зняли з острова рятувальники. Після цього на кригу Кременчуцького водосховища без навігаторів та компасів ніхто з нас більше не виходить.
