Рибалки кажуть: нема кращого м'яса, ніж свинина, а риби на Десні — ніж лінина. Але не всі знають, що в Десні водиться риба, м'ясо якої смачніше за лінину, а її печінка — справжній делікатес.
Це — минь, найжадібніший і ненажерливий хижак з усіх прісноводних риб на Десні. У глухі осінні, та й зимові ночі, у повній темряві минь розгулює дном Десни і поїдає все живе, що рухається і трапляється йому на шляху.
Взимку переважна більшість риб на Десні впадають у сплячку. Найбільш міцно засинає відомий ледар — лин. Він навіть заривається в мул, щоби тепліше було і не дуже турбували сусіди. А коли випадково проковтне вашого мотиля або черв'яка і виявиться на гачку, то, немов напівсонний матрац, вибирається з води і лежить на березі, так і не прокинувшись.
Минь — чи не єдина риба на Десні, яка не боїться холоду. Навпаки, холод і темрява для неї найвірніші спільники. Вона погано сприймає тепло та не любить сонячне світло. При температурі води вище 15 проЗ цієї риби скочується в глибоководні ями на Десні, ховається в берегових норах або під корчами і майже не їсть.
І тільки восени після помітного похолодання води минь на Десні знову стає рухливою і ненажерливою рибою.
Ловлять минь на Десні донними вудками або, як то кажуть, донками. Їх ставлять увечері і протягом ночі перевіряють не менше трьох разів, оскільки спостерігаються три періоди особливо інтенсивного клювання: перші дві години після настання темряви, близько другої години ночі і особливо за півтори-дві години перед світанком.
Найкраще минь на Десні ловиться на живця, коли ж його немає (восени важко зловити мальків) — на гачок нанизують три-чотири великі хробаки.
Минь чутливий до фаз місяця: погано ловиться при повному місяці і на молодиці, значно краще бере в періоди першої або останньої чверті місячного диска.
Минь з Десни - смачна риба-делікатес.
