Чутки про те, що кілометрів за сім за річкою рибалок мало, а риби багато і клювання постійне, схвилювала Миколу Петровича. І він, ґрунтовно підготувавшись, осідлавши свій велосипед, що бачив види, вирушив у пошуках цього рибного раю.
Приблизно за годину дістався потрібного місця. Озирнувшись, нікого зблизька не побачив, але помітив, що берег поріс очеретом. «Хороша буде риболовля», – подумав і, захопивши з собою вудки, пішов шукати слушне місце. Зарості були на всьому березі, тому на пошуки пішло хвилин 10-15. Залишивши тут рибальські снасті, він повернувся до велосипеда, щоб забрати приманки, насадки, сачок, садок та інше рибальське приладдя.
Але велосипеда на місці не було. «Я, мабуть, заблукав», – запідозрив рибалка, але озирнувшись, переконався, що саме тут залишив свого залізного коня. І зрозумівши, що велосипед разом з усім рибальським приладдям вкрали, став себе лаяти.
Так докоряючи себе, швидко поспішив повернутися до своїх рибальських снастей, щоб хоч би їх зберегти. Дякувати Богу, вони були на місці. Щоб трохи заспокоїтись, вирішив закинути вудки. Але разом із велосипедом зникли всі наживки і навіть ніж. А без ножа черв'яків руками не накопаєш, комах голими руками теж важко зловити. Рухаючись берегом з сумними думками, він натрапив на мертвого дикого голуба, що лежить на березі. Недовго думаючи, руками розірвав його тіло і, взявши трохи неприємно пахнучого м'яса птиці, повернувся назад. "Може хоч на падаль щось спіймається", - подумав.
Начепивши на гачки скибки мертвого голубиного м'яса, він без надії на успіх закинув вудки і почав чекати, обмірковуючи своє життя без велосипеда. Обтяжений цими важкими думками, не помітив, як усі три вудлища сильно нахилилися до води. Звичайно підсік першу вудку і одразу ж відчув, що на гачку велика риба. Повільно підкручуючи котушку, намагався витягти улов без вкраденої підсаки. Підтягнувши рибину до берега, він упізнав у ній великого сома. Досвідченими діями, добряче втомивши його, витяг на берег. Сом був завдовжки сантиметрів 50-60.
Відкинувши його подалі від води, зробив підсікання і другою вудкою. На ній також виявився сом, але менший. А на третій сом сягав майже 70 сантиметрів.
“Ну і що мені робити з ними? Адже навіть нести нема в чому», – відпочиваючи від півгодинної боротьби з великими особами річкових хижаків, думав Микола Петрович. Але тут він згадав, що йому нещодавно зять подарував свій мобільний телефон і навчив ним користуватися. Тому до нього й зателефонував, розповівши про свою приємну неприємність.
Приблизно за годину зять знайшов його. Вони занурили улов у принесені мішки і, подолавши високі зарості, вийшли на дорогу, де на них чекав сусід на своєму автомобілі.
